Здригнулась уся Березовиця: подробиці загибелі бійця АТО під Тернополем (ФОТО)

Тієї страшної миті здригнулася уся Березовиця… З’їхалися десятки правоохоронців, стривожені односельчани заглядали на обійстя. Кажуть, останки Ростислава годі було зібрати… Війна забрала його далеко від фронту — вдома.

«З війни не повертається ніхто…» — правдиво зауважив якось один із АТОвців. Прикро, коли гинуть наші захисники на полі бою, а ще важче, коли повертаються додому, але не можуть повернутися до життя… Трагедія, що сталася учора, 26 вересня, близько 13-ої години у селищі Велика Березовиця, що неподалік Тернополя, приголомшила багатьох. Від вибуху міни РГД-5 на власному подвір’ї загинув учасник АТО 30-річний Ростислав Кулик… Наразі невідомо, за яких обставин сталося непоправне і звідки вибухівка була. Та відомо одне — не стало Героя… Тієї страшної миті здригнулася уся Березовиця… З’їхалися десятки правоохоронців, стривожені односельчани заглядали на обійстя. Кажуть, останки Ростислава годі було зібрати… Війна забрала його далеко від фронту — вдома…

— Не знаємо, чому сталася трагедія… Для нас це велика втрата.., — зітхає один із товаришів загиблого. — Ростик був світлою, доброю людиною, надійним другом і мужнім воїном. До Майдану служив у «Беркуті», а після реформування перейшов до групи спеціального реагування, мав звання старшого сержанта. З 2014-го воював у гарячих точках на Донбасі, отримав контузію в Попасній. Поранення було серйозне, в нього потріскали барабанні перетинки, тому довго лікувався, а останнім часом оформляв документи щодо комісування за станом здоров’я. Після поранення пішов із правоохоронних органів, оформляв пенсію, поволі відходив від війни. За участь в АТО отримав нагороду від президента. Вдома взявся за ремонт помешкання, наскільки відомо, навіть того дня у нього були майстри…

Ростислав — родом із Чорткова, у Велику Березовицю прийшов у зяті. Його дружина Надія теж правоохоронець, працює дільничним у Тернополі. У подружжя є 9-місячна донечка Жасмин, на яку вони так довго чекали. У родині є ще один правоохоронець — дядько дружини загиблого Володимир Мачуга свого часу обіймав керівні посади у правоохоронних органах нашої області, нині працює у Києві.

— Сумуємо усім селищем… Загинув Герой України. Мудрий, виважений, сильний. На Спаса я бачила Ростика біля церкви. Тримав на руках свою крихітку, радів. «Це твоя донечка така гарна?!» — запитала я його. «Моя найрідніша!» — відповів, — згадує колишня голова Великоберезовицької селищної ради Марія Калинка. — Пригадую, як він перший раз повернувся зі Сходу, розповідав про пережите… «Чому ворог зазіхає на нашу землю? Чому мають гинути люди?..» — запитував. Я казала йому, що добре, що АТОвці-правоохоронці знають закони, вміють стріляти, а ось чимало добровольців ніколи не тримали у руках зброї. З нашого селища на початках було 19 вояків, на даний момент вже, мабуть, з півсотні. Не забути, як у полон під Амвросіївкою потрапив один наш односельчанин, як ледве вижив у Донецькому аеропорту інший, як ще один просив молитися за нього, а як виживе, то зателефонує… Бувало, я навіть їхнім рідним не казала про те, що вони зізнавалися, лише просила нашого священика молитися за них. Волонтери допомагали і допомагають їм — харчами, одягом. Завжди навідувалися волонтери й до Ростика. «Ти захищаєш нас, свою дружину, рідних!» — підтримувала я Ростислава. Я не бачила, щоб він коли-небудь був пригнічений, хоча, мабуть, у серці переживав різне, бо непросто пройти пекло війни, але він вірив у перемогу. У Березовиці долучався до громадської роботи, якось разом із чоловіками облаштовував автобусну зупинку. Ми говоримо про війну, дивимось новини, а ті, хто був в АТО, пережили її кожною клітинкою, кожним порухом серця. А це непросто… Колись по сусідству зі мною жив дідусь, учасник Другої світової війни, я, бувало, просила його розповісти про пережите. «Навіщо воно тобі?! — казав. Так і нинішні Герої — свою війну забирають з собою.

Джерело: “ЗЗ”.

Источник