Чи повернуться українські заробітчани додому?

Чи не щодня українці виїжджають на роботу за кордон. Проте чи повертаються вони назад?

Село Новосілки Гостинні, що в Самбірському районі, розташоване на півдорозі від Львова до кордону із Польщею. Поїдеш на північний схід — потрапиш у столицю Галичини, на південний захід — на контрольно-пропускний пункт Смільниця. У кожен бік — на авто трохи більше години.

Проте жителів села районні центри та навіть головне місто регіону цікавлять менше, аніж близьке і далеке закордоння. Ще на початку двотисячних кожен десятий селянин виїхав на заробітки в Західну Європу. Переважно в Італію. Громадське поїхало подивитися, чим живе «заробітчанське» село нині.

Робота є, людей немає

Півтори години автобусом зі Львова і ще 30 хвилин пішки від дороговказу до самого села. Чи не кожен стовп уздовж дороги обліплений оголошеннями, що свідчить — працевлаштуватися можна й тут:

«Робота на птахофабриці 250 грн/день» (9,5 доларів), «Запрошуємо на роботу адміністратора, продавця-касира в продуктовий супермаркет у селі Рудки».

Однак у самому селі картина трохи інакша. На вулицях зустрічаємо переважно людей пенсійного віку або школярів. Молодь, за словами місцевих, виїжджає на навчання і роботу до найближчих райцентрів — Самбора чи Стрия. Або ж до Львова. У центрі села, недалеко від церкви, — «Закусочна».

У будній день на лавочці біля неї відпочивають пенсіонери Григорій та Михайло.

— Наші жінки повиїжджали, а ми сидимо під крамницею і думаємо де б ото випити, — каже Михайло Павлович і, киваючи в бік Григорія, додає:

— А його жінка на заробітках і померла.

— Померла, — підтверджує Григорій.

— Дев’ять днів чекав, щоби доставили сюди, у Новосілку, щоби поховати. У мене в Італії і донька залишилася. І зять. Двох дітей до себе забрали. Старший нині десь на комп’ютерах в Австрії працює, інший живе з батьками. Лише наймолодший не схотів їхати. Каже, тут лишуся.

— Ви не думайте, що там легка робота. Скільки хворих звідти поприїжджало, а скільки лікується там, — втручається Михайло.

— У нас є такі жінки, що по 20 років на тих заробітках, — веде далі Григорій, — Так, вони піднялися трохи, добрі хати зробили, але що з того: приїдуть на два тижні — місяць, відпочинуть і назад в Італію. Бо тут нема чого сидіти, на тисячу триста гривень пенсії (50 доларів) багато не проживуть.

«Отримала першу пенсію і померла»

Ті, хто виїхав, вертатися в село відпочивати на старості літ не збираються. Спершу хотіли трохи господарство підтягнути, пояснюють вони, потім — дітей навчити. Тепер онуки грошей потребують, а дехто вже й на правнуків працює.

«Наші жінки там виходять на пенсію в 70 (середній вік виходу на пенсію жінок в Італії 66 років і 3 місяці — ред.), — розповідає Михайло. — Он була в нас Славка. Вернулася з Італії, оформила собі італійську доплату, узяла першу пенсію та й померла».

Рівень доходів заробітчан видно по фасадах будинків. У Новосілках вони або нові — із великими супутниковими антенами ззовні, — або старенькі. Головна дорога — у численних ямах.

Пана Михайла зустрічаємо дорогою до сільради. Одягнений у робочий синьо-помаранчевий жилет, за кермом на таких само помаранчевих «Жигулів» — він працює у фірмі «Автодорсервіс». На життя не скаржиться, але каже, роботи мало:

«Кусочок отого асфальту положили і кінець. Ніби є сільрада, і крамниці, і маршрутки, і електрички, але село вимирає. Хотіли би тут затриматися, але немає за що зачепитися, — Пояснює він. — Хотів би спитати тих наших гашиків (можновладців — ред.), навіщо обіцяти? Спочатку зробіть те, що потрібно людям, а потім обіцяйте».

Фото: Громадське

За бюджетні кошти

У селі є чотири продуктові крамниці, працює філія зерноочисного підприємства, зводять елеватор, фермери орендують та обробляють землю. Розпитати, як іще заробляють селяни, вирушаємо до сільської ради, за 2 кілометри від самих Новосілок.

На вході — свіжий плакат-інфографіка про переваги безвізового режиму з ЄС. Усередині — радянський ремонт і темні порожні коридори. Голова сільради, Михайло Антонюк, керує тут уже третій рік. Розповідає, що річний бюджет села — 1 мільйон 200 тисяч гривень (46 тисяч доларів). Власне, бюджет і забезпечує основні робочі місця.

«У нас до сільради входить три села — Новосілки, Долобів і Хлопчиці. Разом 3600 мешканців. Є робота в бюджетній сфері: дві середні школи, в яких навчається близько 500 учнів. У Долобові є початкова школа — 30 учнів. Два народні доми, дві бібліотеки, три фельдшерсько-акушерських пункти. Проте зарплата у дві з половиною тисячі — це не те, що може втримати людину від виїзду за кордон», — каже сільський голова.

У сусідній Польщі або Чехії можна заробляти до 500 доларів на місяць. І люди їдуть.

Усе в родину

Але зароблені там гроші не йдуть в економіку села. Їх вкладають у нерухомість, роблять ремонти, навчають дітей та утримують тих, хто залишився вдома.

Михайло Антонюк розповідає, що завдання влади — зробити так, аби гроші, зароблені за кордоном, українці не боялися вкладати у власну справу. Як, наприклад, поляки, які зароблені у Великобританії фунти вкладали в бізнес. А відтак знову їхати на заробітки необхідності не було.

Наразі ж йому доводиться працювати з тими ресурсами, що є. Нині в сільраді активно працюють над можливістю створення об’єднаної громади із сусідніми Михайлевичами.

Обидві сільради відмовилися входити в об’єднану громаду з центром у сусідніх Рудках, але замислилися над перевагами, які можуть отримати в рамках децентралізації.

Головний принцип децентралізації — передати на місця стільки повноважень, скільки місцева влада може втілити. Гроші на ці функції держава частково виділяє з центрального бюджету, фінансуючи освіту та медицину, частково коштом перерозподілу податків. В об’єднаних громадах залишається єдиний податок, акцизний податок, податок на майно, 60% податку на доходи фізичних осіб тощо. Шляхом фінансової децентралізації місцеві бюджети зросли в кілька разів.

«Наш район у 2015 році встановив рекорд — об’єдналися 8 із 12 запланованих громад. Ми подали документи та наразі чекаємо висновків. Говоримо із тими, хто об’єднався на початку — люди не скаржаться. Отримали від держави на інфраструктуру. Це дало певний поштовх і нині вони в нову систему входять. Люди готові до того, але ще подивимося, як у сусідніх Рудок вийде», — розповідає Михайло Антонюк.

Фото: Громадське

Зарплатня вирішує все

200 жителів села Новосілок-Гостінних, які виїхали на роботу до Італії, на сезонні заробітки в Польщу або Чехію — це невелика, але показова частина трудової міграції у масштабах України.

За даними Держслужби зайнятості, на початку 2017 за кордоном працювало 5 млн українців. Однак експерти уточнюють, що хоч ця цифра і відповідає даним Світового Банку, але вона враховує і тих, хто на момент розпаду СРСР опинився в Росії і вирішив не повертатися на батьківщину. Таких близько 3 мільйонів, уточнює Олександра Слободян, експертка з міграційної політики центру CEDOS. За її словами, одномоментно за кордоном працює близько півтора мільйона українців. Частина з них – нелегально.

Соціологічна група «Рейтинг» торік у грудні досліджувала настрої серед українців, що виїжджають на заробітки. Попри те, що кожен п’ятий працівник (18%) стикався з випадками шахрайства, а кожен третій (31%) — із невідповідністю обіцяних умов роботи, п’ять із шести респондентів знову погодилися б працювати за кордоном. Причина — високий рівень оплати. Це відзначили 80% опитаних.

На заробітки переважно їдуть у Польщу та Росію. Багато заробітчан працюють у Німеччині, Чехії та Італії — в основному на будівництві та сільськогосподарських роботах. 18% доглядають за дітьми, людьми похилого віку або працюють домогосподарками. Почесне 5-е місце займає ІТ-галузь.

Олександра Слободян, експертка з міграційної політики центру CEDOS пояснює, що виїзд українців на заробітки має певні плюси. Трудові мігранти, за даними Нацбанку, у 2016 році перевели в Україну $5,4 мільярдів. У тій чи іншій формі кошти пішли у вітчизняну економіку: або у вигляді інвестицій у бізнес, або у вигляді придбаних товарів.

Утім, заробітчани привозять на батьківщину й дещо цінніше — європейський підхід до ведення бізнесу й нетерпимість до корупції. І завдання держави — закріпити ці позитивні моменти. Перший крок український уряд зробив, пояснює Слободян.

12 липня Кабінет Міністрів схвалив стратегію державної міграційної політики до 2025 року. Документ передбачає розвиток легального тимчасового працевлаштування за кордоном, захист прав українців, які проживають і працюють за кордоном шляхом укладення двосторонніх договорів, надання якісних послуг консульськими установами та створення умов для повернення та успішної реінтеграції мігрантів.

«Як зазначає міжнародний досвід, заходи, передбачені в стратегії, збільшують позитивний вплив від міграції, тому дуже важливо, щоб у цій стратегії був розроблений чіткий план дій із зазначенням термінів виконання та відповідальних органів влади, а громадськість і ЗМІ моніторили її виконання», — підсумовує експертка.

Источник