У Трибухівську парафію Преподобної Параскеви завітав реколектант, харизмат і екзорцист Петро Мельничин із с. Синьків Заліщицького району. Отець упродовж трьох днів проводив для парафіян та всіх охочих реколекції на тему «Вірую».
Священник зауважив: «Люди часто не знають фундаменту віри, тому я обрав таку грунтовну тему для розмови. Більшість не розуміє, що таке Церква, і не усвідомлює зміст життя Ісуса Христа. Не замислюється, що ми є синами Бога. Одні приймають Господа як міфічну істоту, інші – як суддю, що буде лише карати, треті – як щось далеке, що нами не цікавиться. Тому я тут, щоб все виправити, аби всі знали правду. Побував у кількох парафіях, відвідав Копичинці, Чортків. Їду туди, куди закличе парох, де мене потребують», пише газета “Свобода“.
Реколектант поділився з парафіянами кількома історіями зі свого життя. Розповів про те, що ще у семінарії познайомився із течією харизматів, але спершу не сприйняв їхніх поглядів та переконань. Тільки згодом, долею випадку та за покликом Святого Духа, відкрив у собі дар мов і приєднався до харизматства.
Зізнаюся, проповідь о. Петра Мельничина дещо відрізняється від звичних настанов священника. Отець постійно наводить прості приклади із сільського життя, говорить присмаченою нашим діалектом мовою, часто підходить до пояснень із гумором. Зазначив: «Це не я говорю – через мене до вас промовляє Святий Дух».
Опісля кожної конференції була спільна молитва, скерована на прощення кривдникам та зречення від хвороб (душевних і тілесних), духів, проклять. Отець відзначив, що у Трибухівську парафію прийшла найбільша кількість слухачів з усіх церков, де він побував. Справді, на конференцію люди прибували з усіх куточків Чортківського району. Приїхали парафіяни з Бучача, Броварів, Порохови, Переволоки, Ріпинців, Цвітови, Язловця, навіть з Івано-Франківська та Черкас.
Наприкінці конференції присутні ознайомилися з доволі новим для нашого регіону видом церковної пісні – прославою. Для багатьох почути у церкві живу музику було новинкою. Однак через деякий час усі звикли. І під гітарні акорди та імпровізовані барабанні ритми долучилися до виконання прослави. Отець благословляв вірних до пізньої години. Кожна служба завершувалася ледь не опівночі. Однак, незважаючи на пізній час, серед присутніх не було жодного незадоволеного чи розчарованого обличчя.
Олеся ОМЕЛЯНЧУК
Деякі тези із конференції о. Петра
«У мене був випадок: жінка прийшла розказати, як вибирає банани. Каже: «Беру маятник (замовлений перстень, підвішений на нитку) і проводжу над в’язками. Де обручка захитається – не купую, бо ті погані». Але ж, люди, замисліться: яка сила змушує маятник рухатися? Нечистий дух – ворожбит. Усі, напевно, зверталися до бабок і бачили, як на воді з воску утворюються різні фігури. Їх творить нечиста сила. Ви переглядаєте «Битву екстрасенсів», ходите до мольфарів чи магів, бо хочете вірити у щось надприродне. Однак знайте: те, у що вірите, те й трапляється. От їду я та мій сусід, і нам обом перебігає чорна кішка дорогу. Я вірю у Всевишнього, тому в мене все добре. А сусід вірить у прикмети, тому в нього колесо луснуло. Не можна одночасно вірити у Бога і мамону, треба обирати щось одне».
«Хто не знає, що від вроку потрібно тричі втертися навіглі? Але ж це ворожбитство! Справжній християнин так не чинить. Мене якось теж зурочили. Одного дня рвав траву для кроликів і зателефонувала парафіянка. У неї все було погано: сварки у сім’ї, хвороби… Слухаю її, а навколо така гарна природа: сонечко, пташки співають. То я й сказав: «Не переймайтеся, подивіться, який гарний сонячний день». А вона мені: «Вам добре, у вас всі здорові». І продовжила перелік своїх проблем. Після розмови з нею, їдучи додому, відчув, що недобре почуваюся. Тут телефонує дружина, голова її дуже болить. Син повідомив з Карпат, що йому теж погано. І я зрозумів, що нас зурочили. То як потрібно скидати вроки справжнім християнам? Перш за все, можете відразу іти до священника, і той віджене дух вроку. Друге, якщо не маєте такої можливості, умийтеся свяченою водою і помоліться. Саме це й зробила моя сім’я у згаданій ситуації».
«Коли я був молодим, ніколи не вказував вірянам на неправильні ритуали. Дивився на те дійство і мовчав. Люди виносили померлого з хати й тричі хитали над порогом або завішували дзеркала тощо. Але все це – забобони. Похитування тілом на порозі, так би мовити, – данина духові-домовикові. Дзеркало не треба завішувати, бо душа, за християнською вірою, йде до раю або пекла і ніяк не може лишитися у відображенні. Але з часом почав робити зауваження парафіянам. І тоді мене запитали: «Отче, а чому ви скоріше не казали?» Подумав і зрозумів, що боявся слів християн. Бо в Україні здебільшого один Бог, і його ім’я «Що люди скажуть?»
«Уявімо: потрапила жінка до лікарні, відвідує її сусідка й каже: «Розповім, що сталося у селі». Та й давай усім кістки перемивати. І, що дивує, кожна з радістю обговорює інших. Але прийшла до хворої інша сусідка і запитує: «Як твоє здоров’я? Хочу за тебе помолитися». Що відповідає наша пацієнтка? «О, диви, ще одна побожна знайшлася». Здебільшого люди не вміють дякувати. Наприклад, сьогодні під час служби було 40 чи 50 карток за здоров’я від вірних і серед них тільки 3-4 з подякою. Більшість вміє лише просити. Головна молитва ледь не кожного українця: «Дай, подай і не минай». Потрібно вміти дякувати.
Читайте также
Последние новости
2009-2024 © Все права защищены.
Любое копирование и использование материалов сайта разрешается лишь при использовании активной гиперссылки на источник - softgaz.ru
|