Ігор Околович: «У Микулинецькій ОТГ усі 20 населених пунктів мають бути рівноправними»

Яблука з Ладичина — це своєрідна візитівка Ігоря Околовича як господарника. Смачні екологічні плоди з Теребовлянщини, без сумніву, смакували чимало наших краян. Ігор Євгенович доглядає 30 гектарів саду!

Водночас вирощує сільськогосподарські культури. 11 років тому аграрій захопився садівництвом, заснував підприємство «Прогрес Агро», висадив сотні яблунь у рідному селі. Попри щоденну важку працю він активно долучається до життя громади. Односельці тричі обирали його депутатом районної ради, нині — депутат Микулинецької селищної ради. Ігор Євгенович — вмілий керівник, організатор, патріот рідного краю. Надихають його в усіх починаннях рідні — дружина Наталя Богданівна і четверо дітей. На місцевих виборах Ігор Околович балотується кандидатом у депутати до Микулинецької селищної ради від політичної сили «ЗА МАЙБУТНЄ».
Коріння з Лемківщини проросло в Ладичині
Коріння Ігоря Євгеновича — з Лемківщини, його дідусь і бабуся по татовій лінії були переселені з території Польщі під час операції «Вісла». У Ладичині почали будувати своє нове життя. У селі мешкали батьки фермера, тут і він живе з дітьми і почувається щасливим.
— У батьків нас є троє: два мої брати Роман та Василь і я. Мій тато Євген Григорович працював трактористом в колгоспі, мати Ірина Іванівна працювала в ланці, була завідуючою фермою, — розповідає Ігор Євгенович. — Наша сім’я жила скромно, були нелегкі часи, ми з братом змалку трудилися з батьком на комбайні в жнива, щоб заробити кошти для себе. Навчався я в Ладичинській школі, Струсівській школі-інтернаті. Вступив до Української сільськогосподарської академії, провчився рік, як мене призвали до армії. Два роки ніс службу в танкових військах у Білорусі. Після армії поновився на навчання. Того року помер мій батько. Були саме переломні роки розпаду СРСР, безгрошів’я. Мамі було нелегко ставити нас на ноги. Добре, що я мав стипендію — ділив на найнеобхідніше. З відзнакою закінчив академію за спеціальністю «Вчений агроном». Далі мене направили на роботу в село Заздрість на Теребовлянщині. Згодом перевели в село Дворіччя, де я п’ять років був головним агрономом. Щоб пізнавати щось нове, я пішов працювати консультантом у компанію «Габен», яка постачає засоби захисту рослин, насіння і мінеральні добрива. Там працював до 2013 року. Паралельно з 2006-го цікавився садівництвом. У 2009-ому заснував своє підприємство і заклав великий яблуневий сад у Ладичині.

Інвестиції — в навчання дітей і їхнє здоров’я
Дружина Ігоря Євгеновича Наталя Богданівна — педагог, директор Ладичинської ЗОШ І-ІІ ст. Разом подружжя у шлюбі 27 років. Їхня найстарша донька Ірина закінчила Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю «Міжнародний туризм», навчається в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка і викладає у цьому виші. Нині проходить стажування в Талліннському університеті в Естонії. Обіймає посаду секретаря Всеукраїнської спілки зеленого сільського туризму. Донька Оксана закінчила Київський національний університет культури і мистецтв за спеціальністю «Готельно-ресторанна справа», проходила стажування в елітному готелі «Hilton Kyiv», працювала керівником готелю в Яремче. Нині продовжує удосконалюватись в готельно-ресторанному бізнесі. Подружжя Околовичів виховують також синів-двійнят Віктора і Олександра, які навчаються в 9 класі, захоплюються футболом.
— Ми з дружиною все, що можна, інвестуємо в дітей: в їхню освіту, в їхнє здоров’я, — каже Ігор Євгенович. — Матеріальні цінності приходять і минають, а духовні надбання, розвиток талантів — благодатна справа. Відчуваємо вдячність дітей, це додає сил працювати. Доньки вибрали свої стежки в житті, вони не лікарі, не вчителі, але успішні в своїх справах. У нас четверо дітей, тож добре розуміємо потреби молоді, їхнє бачення розвитку країни. Мене не лякає урбанізація, що вся молодь повиїжджає до міста, бо історія розвивається по спіралі, все повертається. Донька Оксана через карантин влітку була вдома, працювала дистанційно. Нам було приємно, що вона поруч з нами могла водночас займатися улюбленою справою. Потрібно створювати в громаді умови, щоб молодь могла себе тут реалізувати.
Яблука з Ладичина — по всій Україні
Мешканці Ладичина пам’ятають старий сад, який квітував і плодоносив, але після розпаду колгоспу занепав. Ігор Околович посадив новий сад у селі!
— Я закоханий у сад! — натхненно розповідає Ігор Євгенович. — Загорівся бажанням вирощувати плодові дерева, їздив перейняти досвід на Чернівеччину, Вінниччину. І втілив свою мрію в Ладичині. Спершу заклав 10 га саду, через три роки збільшив площу до 30 га. Вирощуємо яблуні й частково груші. Садівництво — це ризик, адже бувають роки неврожайні, як було торік. Цьогоріч яблука вродили! Наші фрукти є на ринках Тернополя, Львова, доправляємо в інші великі міста. Краяни добре знають смак ладичинських яблук. Буває, підберу пасажирів в автівку, розговоримось. «Ми їли ваші яблука!» — кажуть. Приємно чути такі слова! Маємо на підприємстві холодильник, де зберігаємо яблука в хорошому стані від збору до квітня. Переробкою фруктів наразі не займаємось. У різні роки врожайність різна, загалом з гектара збираємо по 30-40 тонн яблук. Це хороший результат. Праця в саду триває протягом року. Крім садівництва, продовжую займатися сільським господарством: вирощую сою, кукурудзу, пшеницю і ячмінь. Односельчани і мешканці сусідніх сіл довірили мені паї. Обробляємо близько 800 га землі. Під час сезонних робіт у мене працюють від 10 до 20 людей — трактористи, водії, різноробочі.
Кооперація, підприємництво, туризм
Ігор Околович як депутат представляє інтереси мешканців громади і безпосередньо свого села. Після розпаду колгоспів допомагав односельцям в законному розподілі майнових паїв. За його сприяння відновлено роботу дитячого садка в Ладичині, який 20 років був закритий. Підтримує соціальну сферу села, дбає за інфраструктуру.
— Микулинецькій громаді вдалося оновили школи в Ладичині, Заздрості, Дворіччі. Шукаємо програми підтримки сіл, зокрема я долучався до проєкту DOBRE, — ділиться досвідом Ігор Євгенович. — Як голова земельної комісії в селищній раді відстоював питання виділення ділянок учасникам АТО. Стараємось провести повну інвентаризацію земель, щоб кожна ділянка мала власника або користувача, щоб все було прозоро. Відкривається ринок землі, важливо, щоб наші краяни не приймали поспішних рішень щодо продажу.
До Микулинецької ОТГ нині долучаються нові села, треба, щоб вони відчували, що об’єдналися з нами, а не що їх хтось примусово приєднав. Маємо приділити їм багато уваги. Потрібно зберегти там школи, садочки, ФАПи, будинки культури. Жодного закриття, жодного нищення! Щоб села розвивалися, необхідно сприяти створенню кооперативів, розвитку підприємництва, щоб люди мали роботу. У Ладичині вдалося організувати кооператив «Лад Вест», який вирощує спаржу і броколі. У них замовляють продукцію люди з різних куточків України. Наші фермери згуртувалися в спільній справі, допомагають одні одним. У Заздрості мешканці вирощують малину. Наступне завдання — створити молочні кооперативи. У селах Дарахів, Хмелівка господарі тримають значну кількість корів, тому саме там є перспектива. Заохочую краян обробляти свої паї. Якщо людина хоче обробляти свій пай, який в мене в оренді, — поверну без всяких умов і навіть готовий допомогти. Комфортніше жити, коли поруч щасливі люди, які щось роблять. Село нині кардинально змінюється, люди не займаються індивідуальним господарством на такому рівні, як у 80-90-их роках, менше тримають корів, вже не заповнені всі підвали картоплею… Такого нема і не повинно бути. Землеробством і тваринництвом мають займатися господарства, а люди мають заробляти за своїм фахом. Але не треба забувати, що Микулинецька ОТГ — це не тільки сільське господарство, але й медичний і зелений туризм. У нас є два славні замки, три красиві костели, храми. У нашій громаді — батьківщина Йосипа Сліпого в Заздрості. Маємо зберегти всі надбання і розбудовувати громаду для майбутнього наших дітей.

Источник