Чого чекати від повернення заробітчан в Україну? Думка економіста

Повернення трудових мігрантів додому ставить виклики не лише перед українським бюджетом, а й перед владою

Читання новин приносить зараз в основному негативні емоції. Як вам така новина – в Тернополі чоловіка, який повернувся із заробітків у Польщі, дружина не пустила додому через острах поширення коронавіруса, він був змушений ночувати на вулиці?
Було б смішно, якби не було так сумно. Тим часом проблеми, з якими зіштовхнеться наша країна через масове повернення українських трудових мігрантів на Батьківщину, поки не викликають належної уваги.
По суті поки що проблему розглядають лише в розрізі зниження валютних надходжень від трудових мігрантів.
В останні роки це джерело значною мірою дозволяло “вирівнювати” платіжний баланс.
Дефіцит, який формувався внаслідок колосального перевищення імпорту над експортом (наприклад, в 2019 році – 12,2 млрд дол.), покривався надходженнями від українських заробітчан (в 2019 році – 12 млрд дол.).
Зараз через коронавірус, карантинні обмеження та скорочення ділової активності в Європі, наші трудові мігранти масово повертаються додому.
Очевидно, в цьому році перерахування від мігрантів в Україну будуть відчутно меншими, ніж в попередні роки.
Наскільки саме? Неможливо дати точний кількісний прогноз, бо ніхто зараз не уявляє, як довго триватимуть обмежувальні заходи, як швидко буде відновлюватися ділова активність, які європейські країни будуть це робити швидше, а які повільніше.
Географічна структура трудової міграції з нашої країни переважно зосереджена на Польщі, Італії, Іспанії, Португалії, Чехії, вже ясно, що у випадку з Італією та Іспанією справи йдуть не дуже добре.
Окремо стоїть питання – чи стануть європейські країни вітати повернення українських трудових мігрантів або надаватимуть перевагу своїм працівникам.
Як би там не було, зниження надходжень від трудових мігрантів чинитиме тиск на платіжний баланс України.
Це не додає оптимізму, враховуючи, що в II–IV кварталах 2020 року необхідно заплатити 6,5 млрд дол. за зовнішніми боргами (уряду, місцевих органів влади, держбанків і держкомпаній), а ще й 2,4 млрд. дол. – за номінованими в іноземній валюті ОВДП.
У черговий раз повертаюся до наболілої теми – коли у вересні-грудні минулого року курс гривні був досить високим, доцільно було більше купити валюти в міжнародні резерви. Але зробленого (точніше – не зробленого) не повернеш …
“Валютний фактор” – не єдине питання, яке випливає з масового повернення наших трудових мігрантів.
Останні пару років постійно доводилося чути, що неможливо знайти грамотного електрика або досвідченого слюсаря, всі поїхали на заробітки в Польщу і Чехію, адже там вони отримують в 3–5 разів більше.
Будемо відверті, розмови щодо того, що “виїхали всі” – перебільшення. Але неабиякий дефіцит фахівців робочих спеціальностей відчувався.
Тому наші роботодавці змушені були реагувати підвищенням зарплат. Це, на мою думку, було позитивним кроком – потроху зростав добробут населення, громадяни платили податки, забезпечувався попит.
Часткова зупинка економіки України через карантинні заходи (я не лікар, тому не буду обговорювати доцільність їх застосування) може призвести до скорочень працівників.
Передбачаючи питання читачів, скажу – так, я читав дані опитування НБУ, проведеного з 30 березня по 1 квітня серед підприємств сільського господарства, переробної промисловості, оптової та роздрібної торгівлі, згідно з якими 77% опитаних підприємств не очікують змін в кількості працівників.
Але я і зі звичайними людьми спілкуюся. Нерідко чую, що питання скорочення персоналу, на жаль, актуально стоїть на порядку денному роботодавців.
А тут ще й масове повернення трудових мігрантів, які навряд чи бажають довго сидіти без діла і мають намір шукати роботу в Україні.
Результатом буде зростання конкуренції на ринку праці. З одного боку, конкуренція – благо для роботодавців, які тепер мають можливість вибирати працівників. З іншого боку, вона – нехороша для працівників, оскільки роботодавці в умови профіциту трудових ресурсів використовуватимуть згоду працівників трудитися за нижчу зарплату.
Поки ніхто не може уявити, як довго триватимуть карантинні заходи, як сильно впаде попит. Ось ця невизначеність не грає на руку працівникам.
І не можу сказати, що готовий однозначно засуджувати роботодавців – що їм залишається робити в умовах різкого падіння доходів, що поглиблюється песимістичною невизначеністю.
Наступне питання. Співвітчизників, які повернулися в Україну, необхідно включати в соціальні програми.
Я категорично проти поширюваної думки – мовляв, раз поїхали в пошуках більш високого доходу, не треба претендувати на підтримку держави.
Хто, як не рідна держава, протягом багатьох років наполегливо створювала умови для того, щоб мільйони працездатних українців їхали з Батьківщини в пошуках кращої долі?
У цій канві лежить тотальна деіндустріалізація економіки, через що висококласні інженери, добротні майстри і досвідчені робітники їхали в Польщу і Чехію.
Витрати на включення в соціальне життя українців, котрі повернулися додому, нести доведеться. Чи готовий до цього держбюджет? Боюся, як мінімум, не повною мірою.
Ще один важливий аспект проблеми: можливо, потрібно створювати умови для повернення українців? Так, потрібно.
Особливо, якщо мова йде про вчених та інженерів. Ось вони-то якраз не поспішають повертатися в Україну, бо немає сфери застосування їх компетенцій.
Поступова втрата Україною промислового потенціалу вже сприймається як щось буденне, а не як національна трагедія, як це має сприйматися, якщо ми хочемо збереження України на економічній карті світу.
Про поточний стан української науки говорити боляче, а тут ще й можливе тотальне скорочення витрат на науку, через що її можуть покинути і ті ентузіасти, які ще залишилися.
Але аж ніяк не тільки в грошах справа. Українська наука – осколок давно неіснуючого наукового світу часів СРСР, створеного для вирішення інших завдань і з незрівнянно більш високим фінансуванням.
Наша наука повинна бути модернізована. Нова українська наука повинна бути “заточена” на ефективне практичне втілення в економіку її досягнень.
Упевнений, що якби додому повернувся фахівець в нано- або біотехнологіях, то його дружина зустріла б з розпростертими обіймами, а не так, як в тернопільському випадку.
Повернення на Батьківщину наших вчених, які стали вимушеними трудовими мігрантами, нехай і більш престижними, ніж інші, не просто не створить складнощів, а навпаки – підвищить шанси на технологічне і економічне відродження України.
Богдан Данилишин, економіст, голова ради НБУ
Джерело: Українська правда

Источник