На Тернопільщині перепоховали прах сестер-шариток, що провадили місію до 1946 року

Поминальну Літургію з нагоди перепоховання з Чорткова у Львів праху сестер-шариток, що провадили місію до 1946 року, відправлено позаминулого понеділка задовго до полудня у храмі Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії.

То хто ж такі сестри-шаритки і чому власне цей храм?

– Історія сягає своїми коренями-джерелами життєпису останнього власника Чорткова – Гієроніма Садовського, – спробувала пояснити одна з найактивніших парафіянок костелу св. Станіслава та Матері Божої Цариці Святого Розарію Ольга Щербакова.

– То був заможний спадкоємець частини подільської власності графів Потоцьких , завзятий колекціонер, – розповіла далі.

– Заповітом, датованим 1854 роком, він подарував все своє майно, насамперед фільварки на Долішній Вигнанці та в Старому Чорткові, фонду «на утримання дійсно убогих, хворих, калік, сиріт, які залишились без засобів на життя і утримання, незалежно від статі, як чоловіків, так і жінок, двох обрядів – латинського і русинського, завжди релігії римської католицької, в рівній половині, як одних, так і других, стільки ж чоловіків і стільки ж жінок», – зробила посилання на відповідні документи.

Як засвідчують історичні джерела, розпорядником фонду Гієронім Садовський призначив сестер Милосердя (шариток), однак після його смерті у 1861 році право на користування фондом, згідно із заповітом, певний час ще належало сестрі та племінниці – аж до дня їх смерті. Тож тільки 10 серпня 1894 року сестри Милосердя почали офіційно розпоряджатися фондом.

До складу фонду входило дві тисячі моргів землі і 138 тисяч рейнських злотих. Це було дуже багато.

Монахині спочатку жили в будинку Садовських на Долішній Вигнанці разом з настоятелькою с. Мальвіною Дихдалєвіч. З метою спорудження будинків, потрібних фонду, настоятелька викупила у графа Волянського 200 моргів земель, віддалених від міста. Там восени 1895 року закладено фундамент майбутнього будинку сиротинця. Будівництво тривало впродовж 1896-1897 років.

А восени 1898 року сиротинець вже почав приймати перших підопічних.

Фото з архіву парафії костелу св. Станіслава та Матері Божої Цариці Святого Розарію

Каплицю сиротинця (де нині храм Непорочного Зачаття Пречистої діви Марії) будували з вересня 1897 року по липень 1899-го. Автором проєкту і керівником будівництва був інженер Бєляньські (імя не збереглось). Йому допомагав інженер Куркєвіч.

У 1902 році при сиротинці відкрили ткацьку школу для хлопців. І вже через п’ять років, тобто 1907-го, в сиротинці виховувалось 105 дітей.

Фото з архіву парафії костелу св. Станіслава та Матері Божої Цариці Святого Розарію

І хлопці, й дівчата отримували початкову освіту, а разом з тим здобували якесь ремесло. Хлопців, окрім ткацтва, навчали ще шевській, а також слюсарній, столярній справі – для цього слугували й верстати. Ще – бджільництву та садівництву, оскільки фонд володів великою пасікою і садом. Дівчаток вчили шити та вишивати, в’язати, готувати страви, вести домашнє господарство.

Фото з архіву парафії костелу св. Станіслава та Матері Божої Цариці Святого Розарію

– Сестри Милосердя на той час володіли ще й великими та місткими коморами і підвалами, стайнями, де утримувалася всяка живність – кози, вівці, корови, – розповідає п. Ольга. – То – цілий комплекс характерних будівель по нинішній вулиці Незалежності, в недалекому минулому – території райсільгоспхімії та горілчаного заводу,– деталізує. – Цікавий факт: у володінні сестер-шариток перебував і Чортківський замок, а також старий млин (вулиця Млинарська).

Фото з архіву парафії костелу св. Станіслава та Матері Божої Цариці Святого Розарію

У період між 1894-м та 1946 роками, тобто більш як за пів ста літ, у Чорткові пропрацювало 93 сестри згромадження Милосердя. Їхня місія невільно закінчилась 16 червня 1946 року.

Фото з архіву парафії костелу св. Станіслава та Матері Божої Цариці Святого Розарію

Коли сестри-шаритки покидали місто, їм було дозволено байдужою до духовних цінностей місцевою владою вивезти з собою фігуру Матері Божої Непорочного Зачаття з білого мармуру, що перебувала в головному вівтарі кляшторної каплиці. Згодом її було виставлено на високій круглій колоні в середмісті Жміґруда (Польща), куди відбули сестри Милосердя. Там фігура перебуває й донині.

Довголітньо прах семи сестер-шариток покоївся в гробівці на чортківському цвинтарі по вулиці Міцкевича (нині С.Бандери), спорудженому ще 1900-го року.

Час зробив своє – бетонне склепіння (з шутру, вапна й піску та ще й без арматури) завалилося, дві рейки впали і буквально накрили труни з прахом. Це й послужило перепохованню останків монашок на Личаківському кладовищі, в гробівці сестер згромадження.

Источник