Україні у владі потрібні жорсткі досвідчені менеджери, такі як Надал

Маємо багато сподівань, але можемо розчаруватись
Виглядає так, що люди стомилися від системних політиків. Їх більше тягне до “приколізації політики”. Але, не дивлячись на це, зберігається запит на “сильну руку”. Для справжніх змін та глибоких реформ у владі мають бути “освічені автократи”. Про такі висновки розповів в інтерв’ю “Українській правді” доктор філософських наук, соціолог Євген Головаха, аналізуючи останні тенденції громадської думки. Науковець зазначає, що це є загальносвітовий тренд.
Науковець наводить приклади екстравагантної поведінки президента США Дональда Трампа, прем’єра Великої Британії Боріса Джонсона, котрі не лізуть до кишені за гострим слівцем, і навіть згадує колишнього радянського лідера Микити Хрущова відомого тим, що гримав черевиком по трибуні ООН і обіцяв показати всьому світові “кузькіну мать”. Науковець зауважує, що 57 % українців звинувачують досвідчених політиків і олігархів у всьому поганому, що відбулося в країні. Однак, тут же наводить цитату відомого американського політолога Семуеля Гантінгтона, який сказав, що для того, щоб вивести Україну до нормального демократичного та розвинутого стану потрібні “освічені автократи”.

Сергій Надал у канадській Оттаві презентує електронні сервіси Тернополя

Перекладаючи простою мовою — це достатньо жорсткі менеджери з практичним досвідом управління. Ті, хто може нести зміни, часом болючі, але потрібні зміни. Це мають бути люди не пов’язані з олігархами. Повинні мати достатньо політичної волі, щоб не зважати на “думку натовпу”, котрим легко керувати за домогою ЗМІ.
Одночасно такий автократ, як показує світова практика, мав би бути у першу чергу патріотом своєї країни. Розуміти людей. Робити щось не для накопичення влади, бо вона для нього лиш інструмент. А робити це для поваги з боку громади. Повертаючись до інтерв’ю Головахи, він стверджує, що поки не бачить такого “освіченого автократа” і не надто сподівається на “громадянське суспільство”, котре наскрізь просякнуте активістами, які працюють за грантові гроші, і є по суті найманими працівниками. Між тим, соціолог, бачить загрозу “великого розчарування”, якщо позитивні зміни в країні не відбудуться.

Реформи проводили жорсткі патріоти з досвідом
Слова українського науковця мають практичні докази. Практично у всіх країнах реформи творили люди з управлінським досвідом. Інколи це відбувалося демократично, як, наприклад, у Великій Британії часів Маргарет Тетчер чи у США часів Рональда Рейгана. Інколи не дуже, як у часи Лі Кван Ю у Сінгапурі.
Інколи такі “освічені автократи” були маловідомими для широкого загалу. Бо приходили за яскравим лідером, як професійні керівники, котрі добре знали, як і що змінювати, але не особливо боролися за політичні посади. Політиків пони потребували лише, як політичне прикриття, щоб “не заважали”.
Такими був реальний автор економічних реформ у Грузії Каха Бендукідзе за часів Міхеіла Саакашвілі. У пострадянській Польщі таким був Лєшек Бальцерович, котрий робив свою роботу, проте не надто прагнув політичної слави. Колишній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані, що досяг неабияких успіхів у подоланні злочинності.
Проте є кілька загальних спільних рис, які об’єднували відомих і менш публічних освічених автократів. Вони чітко розуміли, що таке національний інтерес і суспільне було важливіше за будь-які особисті інтереси. Вони були готові робити непопулярні речі і не боялися “гніву натовпу”. Вони вміли бути жорсткими. Вони не боялися впроваджувати зміни навіть ті, які шкодили системі, з якої вони вийшли. Це і є справжні “некіношні” реформатори.

Шукати “освічених автократів” треба на місцевому рівні
Шукати “освічених автократів”, про яких говорить український соціолог, і які могли б стати рушієм справжніх реформ в інтересах людей треба на місцях, у місцевому самоврядуванні. Саме там є жорсткі керівники, які мають добре стратегічне бачення. Розуміють, як працює реальна економіка громад. Бачать на кілька років вперед і знають, що в перспективі дасть добрі зміни громаді і країні загалом. І саме тут, на місцях, найчастіше впроваджуються ті зміни, які ламають систему.
Тут найшвидше почали транслювати сесії місцевих рад ще тоді, коли уряд лише думав про відкриті засідання. Тут запрацювала система ProZorro, яка унеможливлює корупцію. Тут працюють петиції. Запроваджують “електронні квитки” і голосування за державний бюджету. Все те, що робить країну сучасною і владу відкритою. Питання: “Чому вони це роблять?”, – у Тернополі, Івано-Франківську, Хмельницькому тоді, як “в центрі” до цього лише “доходять руки”, насправді має просту відповідь: “Вони найближче до людей і відчувають відповідальність за свої дії!”.
Як говорить сучасний науковець Насім Талеб, автор книги “Чорний лебідь”, що ввійшла до 20-ки найвпливовіших видань після Другої світової війни: “Децентралізація заснована на простій ідеї: молоти нісенітниці на макрорівні (в центрі авт.) легше, ніж на мікрорівні (місцевому авт.)”. Перефразовуючи, місцеві голови громад, таких, як Тернопіль, добре розуміють вагу свого рішення чи слова. Мають добре відчуття, що є добрим, а що поганим. І, головне, відчувають відповідальність перед людьми.
Серед місцевих лідерів у сучасній Україні і треба шукати реформаторів. Тоді справжні зміни поширяться знизу до гори.
Кость Величко, політичний оглядач

Источник