Тарас Шевченко і вибори. Кобзар допомагає

Здавалося, який стосунок має Тарас Шевченко до нинішніх президентських виборчих перегонів? Адже багато хто сприймає Кобзаря як такого собі реліктового персонажа, якому в певні дні віддається ритуальна шана. І не часто виникає прагнення осмислити творчість Шевченка, яка (на диво!) часто виявляється пророчою і… стосується сучасних подій в Україні.

Зараз маємо активну фазу президентських виборчих перегонів. За найвищу посаду в державі змагаються добрих чотири десятки кандидатів. Здавалося, є з кого вибирати. Та зрозуміло, що основна боротьба розгорнеться між кількома рейтинговими кандидатами. Це і є обличчя тієї політичної еліти, яка так чи інакше впливала й впливатиме на долю більшості українців.
І мимоволі виникає питання, а яка якість цієї еліти? Чого від неї чекати?
Тут якраз пригадуються певні міркування Шевченка про українську провідну верству, які маємо його в поезії періоду «трьох літ».

​«Раби, подножки, грязь Москви»
У вірші «Розрита могила», котрий побудований як уявний діалог між автором і Україною, поет звертається до неї:

Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Є там і такі слова:
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.

Це вам нічого не нагадує? Адже нинішня Україна з її достатньо освіченими людьми, багатими природними ресурсами, низкою інших переваг офіційно є найбіднішою країною Європи. А багато наших співвітчизників мусять шукати собі заробітку в сусідніх країнах.
Хто в цьому винен? Народ? Чи все таки його еліта – політичні й економічні провідники?
Шевченко, говорячи про сучасну йому зруйновану Україну, вважав, що винні провідники. Що Україна карається за їхні нерозумні дії. Винуватими він, зокрема, вважав Богдана Хмельницького та його наступників-гетьманів.
У поезії «І мертвим, і живим…» Шевченко вказує також на ірраціональну поведінку української еліти, яка нещадно експлуатує свій народ і водночас служить чужинцям.
Зокрема, представникам цієї еліти він кидає такі слова:

Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили.

Чи не те саме маємо сьогодні? Передусім це стосується москвофільства української еліти. Чи не зростала вона (принаймні її частина) на газових оборудках з Росією? І чи не мали її представники бізнесових інтересів у Росії? І чи не відпрацьовували вони за бізнесові преференції, які їм надавали росіяни, просуванням «русского мира» – чи то у відвертій формі політичного російського православ’я, чи в формі російської масової культури, чи в поширенні трансформованих радянських ідеологем?
На жаль, ментально багато представників української бізнесової й політичної еліти далі лишаються «зачарованими на Москву». А багато хто в цьому плані наслідує їх, намагаючись досягнути успіху. Одним із останніх прикладів такого наслідування можна вважати цьогорічний скандал із відбором виконавців на «Євробачення».
Так що «раби, подножки, грязь Москви» в нас нікуди не поділися. Багатенько їх є в нас…

Перечитати й осмислити Кобзаря
Звертаючись до сьогодення, Шевченко у цій же поезії «І мертвим, і живим…» говорить про деструктивну діяльність сучасної йому української еліти:

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.

Наша еліта, на жаль, живе в зовсім іншому світі, ніж більшість громадян України. Мешкають її представники у розкішних віллах за масивними огорожами й сильною охороною. І їздять відпочивати на багаті курорти за кордоном. Там же, за кордоном, вони й лікуються. А простий народ виживає як може, не знаючи часто, як звести кінці з кінцями.
Про народ еліта згадує, коли виникають протести або під час виборів. Тоді треба простолюду кинути якусь подачку чи затуманити голови через олігархічні мас-медіа – щоб той самий простолюд повів себе так, як вигідно олігархам.
Зараз теж маємо вибори. І, певно, варто пам’ятати, що народ через вибори, купляючись на різні подачки, приводив до влади олігархічних політиків, які довели Україну до нинішнього стану. І в цьому сенсі люди самі винні, що мають таких очільників.
Можливо, у 205-у річницю з дня народження Кобзаря варто взяти в руки його твори й дещо вдумливо прочитати. Передусім поезію «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Адже вона писалася і для нас з вами. А рядки цього твору продовжують звучати актуально. Вважайте – пророчо.
Сподіваюся, читання цього послання змусить багато що осмислити…
Петро Кралюк, проректор Острозької академії

Джерело: Радіо Свобода

Источник