Жахнулись навіть поліцейські: тіло померлого тернополянина два роки пролежало в зачиненій квартирі

Шокуючий безпрецедентний випадок стався у Тернополі: майже два роки тіло Івана О. пролежало у квартирі в багатоповерхівці на Східному масиві.

Сусіди подумати не могли, що за стіною у них покійник, якого нема кому поховати. Проходячи повз цю квартиру на першому поверсі, мешканці відчували сморід, та ніхто не здогадувався, що там таке… Припускали, що господар затопив квартиру, а ще думали, що, можливо, неприємний запах доноситься з підвалу будівлі. Коли ж 11 лютого поліцейські разом із рідною сестрою господаря Світланою відчинили квартиру — жахнулися… Тіло вже розклалося… Такого випадку в Тернополі раніше не було. Траплялося, що покійники лежали в помешканні кілька тижнів, але щоб роками, пише НОВА…

222

Цьогоріч Іванові мало б виповнитися 60. Його сестра досі не знає навіть приблизної дати смерті брата, як і її точну причину. Триває судово-медична експертиза, яка й дасть відповіді на це. За інформацією правоохоронців, на тілі покійного слідів насильницької смерті не було. Востаннє пані Світлана спілкувалася з братом у грудні 2016-го. Упродовж 2017-го телефонувала до нього — виклик ішов, але слухавку ніхто не піднімав. Торік мобільний номер став недійсним. Виявляється, телефон Івана два роки був на підзарядці…

Журналісти спробували дізнатися подробиці цієї дивної історії. Іван О. мешкав у Києві, до будинку на вулиці Слівенській у Тернополі іноді приїжджав. Сусіди практично не спілкувалися з ним.

«Близько десяти років тому померла мати цього чоловіка пані Галя. Потім квартира пустувала, іноді туди звідувався син, — розповіла одна сусідка. — Він начебто мешкав у Києві, тому ми про нього нічого не знали. За всі роки ми з ним, може, двічі-тричі бачились на сходовій клітці. Сморід був. Десь півроку тому сильно доносилось… Ми думали, що, можливо, якийсь кіт здох у підвалі, бо у нас там багато котів. А виявилося, що то людина…»

У під’їзді нині вже не чути смороду. У квартирі, де знайшли труп, ретельно помили, у під’їзді комунальники теж прибрали дезінфікуючими засобами.

«Живу через стіну, але не чула смороду. Проте моя донька не раз говорила, що щось засмерділося у під’їзді, — мимоволі прикриваючи ніс, згадує інша сусідка. — Якось проходив чоловік з верхнього поверху, то казав, що чути трупний запах. Хто міг подумати… Сусіди наші небайдужі, але важко знати, що відбувається у когось за зачиненими дверима. У скриньку їм кидали платіжки, ми бачили, що там великі борги, якось дали знати сестрі».

Єдина родичка Івана — сестра Світлана із Заліщиків. Можливо, тіло виявили б раніше, але брат і сестра рідко спілкувалися між собою. До того ж уже 12 років пані Світлана їздить на заробітки за кордон. Приїжджає додому на місяць-другий у рік, тож з’ясувала, що брат помер, лише недавно.

— У нас з Іваном спільний батько, матері — різні, — розповіла пані Світлана. — Я на дев’ять років молодша від брата. Він виріс в інтернаті, мати налаштовувала проти нас, тому ми не так часто спілкувалися, наші дороги губилися. Було, що в дитинстві Іван жив у нас. Батько поїхав з моєю мамою і забрали його з інтернату. Але про це дізналася Іванова мати, здійняла скандал, відвезла до Тернополя… Після школи брат ще рік мешкав у нас. Батько навчив його керувати автомобілем. Та коли пішов до армії, більше до нас не звідувався. Він був ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС. Отримав у Києві кімнатку в гуртожитку, там і жив сорок років. У 2013 році я розшукувала його адресу через правоохоронців. У 2014-ому ми нарешті зідзвонилися, а в 2015-ому зустрілися у столиці. Мій син тоді лежав в Інституті травматології та ортопедії у Києві. Поговорили ми з братом, я його сфотографувала на пам’ять. Вирішили надалі підтримувати стосунки. Востаннє я з братом спілкувалася наприкінці вересня 2016-го. Тоді ми домовилися, що він приїде до мене на Різдво. У той період я робила ремонт вдома, була трохи зайнята, тому перед святами не зателефонувала, щоб ще раз запросити. Набрала його номер 9 січня 2017-го, але слухавку ніхто не підняв. Думала, що брат нагнівався. Упродовж року я час від часу знову телефонувала до нього — виклик був, а вже торік номер став недійсний, мабуть, через те, що ніхто не поповнював рахунок.

У листопаді минулого року я приїхала додому, була біля мами в лікарні, у грудні вона померла… Наступного дня після похорону я пішла в Заліщицький відділ поліції і написала заяву на розшук брата. Мені повідомили, що він у розшуку в Києві, бо тривалий час не з’являвся до гуртожитку. Я попросила свого родича з Києва піти до гуртожитку і дізнатися, що сталося. Написала листа в Солом’янське УП ГУНП в Києві, щоб допомогли розшукати мого брата. Новин не було, аж якось мене запросили на опізнання трупа. Але то був не мій брат. У Києві я поїхала до гуртожитку, де мешкав Іван. Завідувачка гуртожитку повідомила, що мій брат вийшов у грудні 2016-го і не повернувся. У Тернополі я навідалася до квартири його матері, але там теж ніхто не відчинив. Звернулася за допомогою до тернопільських правоохоронців. Безмежно вдячна їм, що дуже добре поставилися до мене, організовано і професійно спрацювали. При свідках відчинили квартиру… Мабуть, брат тільки приїхав і йому стало зле… Попередня причина смерті — обширний інфаркт. У квартирі світло не було увімкнене, холодильник відключений, вода перекрита, тільки телефон — у розетці. А ще була відчинена кватирка, мабуть, через те не так сильно було чути запах у під’їзді… Поховала я брата 13 лютого біля батька — на Буковині, там, де він народився. У Києві Іван працював у «Київметробуді», своєї сім’ї не мав, дітей — теж. Прикро, що так сталося… Що його душа так довго шукала спокою…

Источник