Помісну православну церкву очолив Єпіфаній. Подробиці життєпису митрополита, який отримає Томос

15 грудня на об’єднавчому соборі Української помісної автокефельної православної церкви обрано першого предстоятеля – митрополита Київського і всія України.

Ним став 39-літній митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній (Сергій Думенко).
Обраного предстоятеля на Софійській площі представив міністр культури України Євген Нищук.
“Предстоятель митрополит Київський і Всія України Епіфаній”, – сказав міністр зі сцени на Софійській площі у Києві.
Порівняно молоді літа митрополита Епіфанія компенсуються стрімкою кар’єрою та п’ятьма роками роботи заступником патріарха Філарета.
На відміну від багатьох колег в українських церквах, які навчались у Росії, майбутній предстоятель освіту здобував в Україні та у Греції.
Епіфанія називають людиною, яка була віддаленою від основних груп впливу в церкві та близькою до патріарха. Його знання грецької мови може бути суттєвим плюсом у світлі стосунків з Константинополем, адже все спілкування відбуватиметься цією мовою.
З іншого боку, Вселенський патріархат може вбачати в Епіфанії своєрідну “тінь” Філарета та його неформальне “продовження”, що, імовірно, не надто подобається Константинополю.
Але справа зроблена, Епіфаній вже є обраним предстоятелем майбутньої помісної православної церкви в Україні й саме він 6 січня під час співслужіння з Вселенським патріархом Варфоломієм отримає томос про автокефалію.
Після цього вже можна буде говорити про остаточне постання нової помісної православної церкви.

Молодий намісник

“Рано чи пізно, але народ України матиме свою Помісну православну церкву, як має державу, президента, уряд, військо, гімн, герб, прапор… Це неминуче”, – заявив у жовтні 2013 року тоді ще новообраний намісник патріарха Філарета Епіфаній.
У 34 роки митрополит, який усього за чотири роки до цього був висвячений на єпископа, став фактично другою людиною у церкві.
28 червня 2013 року архієрейський собор УПЦ Київського патріархату суттєво змінив статут церкви на випадок смерті чи хвороби патріарха.
Якщо раніше було чітко вказано, що за кілька місяців після смерті необхідно обрати нового предстоятеля, то за новими правилами жодних обмежень не було.
Натомість запроваджувалась посада патріаршого намісника, який у разі смерті чи хвороби предстоятеля буде місцеблюстителем і виконуватиме його функції до обрання нового патріарха.
Пояснювали таку зміну просто – якраз тоді активно обговорювали можливе об’єднання з УПЦ Московського патріархату, тож у разі смерті Філарета потрібен був час для перемовин і проведення об’єднавчого собору двох церков.
Тоді ходило багато чуток, що стан здоров’я Філарета погіршується, хоча офіційно церква це всіляко заперечувала.
В УПЦ МП у той час була показова ситуація – через хворобу митрополита Володимира його обов’язки виконував не дуже зручний йому митрополит Агафангел. Після часткового одужання між ними навіть було протистояння.
Деякі експерти припускають, що Філарет свідомо обрав собі зручного намісника, щоб уникнути схожої ситуації.
Несподівано для публіки собор УПЦ КП обрав намісником патріарха саме Епіфанія.
“Зізнаюся, для мене воно (обрання. – Ред.) було несподіванкою…”, – оцінив своє призначення молодий єпископ в одному зі своїх нечисленних інтерв’ю.
Оглядачі тоді висували кілька версій стрімкого кар’єрного злету Епіфанія.
Одні наполягали, що це свідчило про близькі стосунки та високу довіру Філарета до молодого єпископа.
Хоча висувались й інші версії його обрання: мовляв, молодий Епіфаній був досить нейтральною фігурою для головних груп впливу у церкві. Його призначення могло не викликати великих заперечень у таких впливових у церкві архієреїв, як Волинський митрополит Михаїл (Зінкевич) чи митрополит Львівський Дмитро (Рудюк).
Український релігієзнавець Юрій Чорноморець наполягає, що головним чинником рішення Філарета в 2013 році стало поєднання “теоретика та практика в одній особі, а також максимально виражена здатність працювати у команді”.
Хоча критики часто вказували, що великим мінусом Епіфанія могло бути його швидке “кар’єрне зростання”, що завжди викликає заздрість та роздратування.
Також співрозмовники ВВС News наполягають, що своєю поведінкою за останні роки Епіфаній зіпсував стосунки з частиною ієрархів УПЦ МП.
Натомість релігійний експерт Людмила Филипович вважає, що Епіфаній пройшов необхідні щаблі, щоб бути предстоятелем – є монахом, займається освітою та має управлінський досвід.

Де вчився і працював Епіфаній

Сергій Думенко народився 3 лютого 1979 року в селі Волково Іванівського району Одеської області.
Проте він ріс на навчався у школі вже в селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області. Населення Буковини завжди вважалось чи не найбільш набожним в усій Україні. Предстоятель УПЦ МП Онуфрій також з Буковини.
У 1996 році він закінчив місцеву школу та пішов навчатись до Київської Духовної Семінарії УПЦ КП. За три роки він її закінчив та продовжив навчання у Київській Духовній Академії.
У 2003 році він захистив кандидатську дисертацію на тему “Формування церковно-канонічних збірників у Донікейський період та їх характеристика” та отримав вчений ступінь кандидата богословських наук.
Кілька років молодий богослов викладав у Рівненській духовній семінарії та працював секретарем свого земляка з Буковини, митрополита Рівненського та Острозького УПЦ КП Даниїла, який помер у 2005 році.
Саме його майбутній предстоятель церкви називав своїм “духовним наставником”. Митрополит Даниїл (Богдан Чокалюк) навіть вчився у тій самій школі в селі Стара Жадова Чернівеччини, що й митрополит Епіфаній, але з різницею у 20 років.
Після смерті “духовного наставника” він тимчасово перервав церковну кар’єру та навчався на Заході. У 2006-2007 роках Сергій Думенко вчився в афінському національному університеті на філософському факультеті.
В офіційній біографії Епіфанія не вказують, які саме іноземні мови він знає. Проте релігійні експерти зазначають, що він володіє грецькою мовою.
В одному зі своїх інтерв’ю він визнавав, що на дозвіллі займається перекладами.
“Читаю й перечитую труди святих отців, намагаюся перекладати їх українською мовою”, – якось розповів вже митрополит Епіфаній про своє дозвілля.
У 2007 році Епіфаній повернувся до України та почав викладати у Київській православній богословській академії.
З нового навчального 2007 року його прийняли на посаду викладача Київської православної богословської академії та завідувача кафедри філології.
У Києві його церковна кар’єра стрімко пішла догори.
У грудні 2007 року у Михайлівському монастирі його постригли у чернецтво з іменем Епіфаній, що є обов’язковою умовою подальшого зростання в церковній ієрархії.
Чергові сходинки церковної кар’єри він долав буквально щомісяця.
Вже 6 січня 2008 року патріарх Філарет висвятив його у сан ієродиякона, 20 січня – ієромонаха, а 20 березня – архімандрита. Тоді ж Епіфаній став секретарем патріарха Філарета.
У березні 2008-го Епіфаній став намісником Видубицького чоловічого монастиря міста Києва, а у травні – керуючим справами київської єпархії.
За рік священний синод УПЦ КП обрав Епіфанія єпископом, а його архієрейське висвячення (хіротонія) відбулась 15 листопада 2009 року.
У 31 рік Епіфаній став єпископом Переяслав-Хмельницьким і Бориспільським, а також ректором Київської богословської академії, а вже в січні 2012 року Філарет возвів його у сан архієпископа.
Того ж року він став доктором богословських наук та очолив синодальне управління у справах духовної освіти УПЦ КП.
Саме в такій іпостасі 28 червня 2013 року – за півроку до Євромайдану – Епіфанія обрали намісником та місцеблюстителем патріарха Філарета на випадок його смерті чи хвороби.
В одному з нечисленних інтерв’ю у жовтні 2013 року Епіфаній вказував, що після обрання президентом Віктора Януковича “всі насторожилися”, і проросійські сили пішли в наступ, навіть були пропозиції зняти з реєстрації Київський патріархат.
Проте цього не сталось, розповідав Епіфаній, схвалюючи наміри влади підписати угоду про асоціацію з ЄС, яка мала бути корисною і для їхньої церкви.

Поруч з Філаретом

Митрополит Епіфаній дуже рідко давав інтерв’ю й дуже скупо розповідав про дитинство, родину, звички чи уподобання.
Його профіль у Facebook більше схожий на прес-службу – виключно сухі звіти про подорожі чи молебні. Більшість повідомлень – фотографії, на яких він неодмінно поруч з патріархом Філаретом.
Сам він наполягав, що намісник – це просто помічник, у якого немає жодних загально церковних повноважень і він не мав жодних повноважень втручатись у життя інших єпархій.
Хоча в останні роки Епіфаній перебрав на себе дуже багато представницьких функцій голови церкви.
Він їздив з візитом до українських парафій в Австралії, згодом відвідував з Філаретом Європарламент і виступав там від імені церкви.
Вітальні слова чи ще якийсь офіціоз від церкви – це теж часто брав на себе Епіфаній – чи то відкриття навчального року в державній академії управління, чи то річниця авіаційного університету або медичної академії.
Попри таку активність, для журналістів він був фігурою досить закритою й великих інтерв’ю не давав.
Про свої звички чи уподобання розповідає неохоче. Ще в 2013 році він розповів журналістам, що серед його улюблених художніх творів – книга Генрика Сенкевича “Камо грядеши”. А з видань Григорія Сковороди він черпає “багато християнської мудрості”.

Погляд на російську церкву

Певні висновки щодо світогляду Епіфанія можна зробити з його програмної статті грудня 2015 року під промовистою назвою “Чи довго ще в українських душах буде нишпорити Москва?”.
Хоча деякі співрозмовники ВВС припускають, що цей матеріал йому могли допомогти написати і що його реальне ставлення до російської церкви не таке категоричне.
У статті Епіфаній описував антиукраїнські “спільні дії керівництва церкви Московського патріархату, політичного керівництва Росії із залученням представників чільного духовенства церкви Московського патріархату в Україні”.
Одним із прикладів спільної інформаційної спецоперації цих сил задля дестабілізації ситуації в Україні він тоді назвав “конфлікт навколо храму у селі Птича на Рівненщині”.
У своїй статті він наполягає, що влада Росії проводила та проводить політику “повного включення структур Московського патріархату в Росії та за кордоном в реалізацію власної внутрішньої та зовнішньої політики”.
Епіфаній наполягав на величезному впливі спецслужб Росії на православну церкву та існування в її лавах спецагентів.
Наслідком такої політики Росії митрополит Епіфаній називав розділення українського православ’я ще з початку 90-х років.
“Стає все більш очевидним, що російські політичні та церковні кола через свій структурний підрозділ УПЦ МП роблять все можливе, щоб використати її як інструмент проросійського впливу на державу, владу та суспільство в Україні”, – писав митрополит Епіфаній.
За його словами, після смерті митрополита УПЦ МП Володимиру 2014 році надії на об’єднання церков почали розвіюватись. А з обранням предстоятелем церкви Онуфрія надзвичайно посилився вплив на цю церкву митрополита Антонія (Паканича) та проросійського бізнесмена Вадима Новинського.
Про роль відомого українського бізнесмена та колишнього громадянина РФ Вадима Новинського на керівництво УПЦ Московського патріархату Епіфаній згадував окремо, вказуючи, що той досі має зв’язки з Росією.
Епіфаній припускав, що саме за підтримки Вадима Новинського відбуваються численні інформаційні проекти, мета яких полягає у “підтримці проросійських настроїв у церкві Московського патріархату та розпалювання ворожнечі проти інших церков”.
Насамкінець він писав, що треба допомогти УПЦ МП “викрити російську агентуру впливу, припинити поїздки церковних очільників до Москви за інструкціями”.
“Тоді, очистившись від кремлівських паразитів, УПЦ МП стане здоровішою, діалог про церковну єдність – продуктивним, а єдина помісна українська церква – реальністю”, – завершував свою статтю митрополит Епіфаній.
Віталій Червоненко
Джерело: BBC News Україна

Источник